На электронную почту нашей редакции поступило письмо от нашего читателя, проживающего в Одесской области, фактически на границе с Николаевской области. По его словам, у него много друзей и родственников пострадали от боевых действий и фактически каждый день, он, пенсионер помогает кому-то из них с поисками более безопасного места. Одну из семей своих близких друзей он приютил у себя. Ужасы войны повергают всех нас в шок, но это заставляет многих из нас кардинально пересмотреть своим взгляды на нашу страну, патриотизм и другие важные моральные вопросы.
Наш читатель, Николай Федоров прислал нам свое изложения происходящего - это мысли взрослого человека, который переживает всю боль вместе с нами, со всей страной... Мы публикуем его письмо без правок.

"31 день... Місяць, як українці проснулись о п’ятій ранку під звуки війни - від вибухів та жаху, що нас їдуть “асвабаждать”.
Місяць, як вся країна як одна родина - допомагають, боронять, бʼють окупантів. Весь світ дивується нашій стійкості та непереможності, адже нас вважали слабкими, розрізненими. Російські фашисти розраховували, що російськомовні будуть їх зустрічати квітами та оплесками, від чого їх спецоперація стане тріумфом над “взращенными Западом нацистами и фашистами”. А отримали місяць запеклої боротьби - боротьби якої не бачив світ, бо ніколи не злив українців! Боротьби за кожних клапоть української землі - за історію, памʼять та свободу, яку ми здобували поколіннями.
Тисячі російських окупантів лягли в сиру українську землю, але страх перед власною країною їх жене на смерть. Кожен день ми чуємо десятки перехоплень дзвінків росіян своїй рідні - й не можемо зрозуміти, як матері можуть від страху за власну свободу миритися з тим, що власна країна жене твою дитину на смерть та злочин...злочин проти людства. Ми чуємо, як росіяни не можуть зрозуміти чому їм так опираються не тільки українські воїни, а й звичайні громадяни. Бо вони не знають ціну свободи, яку ми українці виборювали століттями й не віддамо нікому. А ціна війни для росіянина - 20 доларів на день... та і то не факт, що вони їх отримають.
Вони дивуються, що наші вояки “як кіборги” - оснащені та вдіті, й вважають що те, “им Запад помогает”. Але їм не зрозуміти, що українські волонтери за вісім років війни навчилися робити чудеса, які непідвладні супергероями Марвелл - діставати неможливе, везти це під обстрілами у найгарячіші місця, щоб наші воїни були накормлені, вдіті та відчували, як вони дорогі кожному українцю, якого захищають...

Ми чуємо щоденно, як вони дивуються, що у нас заасфальтовані дороги у селах, газ та туалет у домівка! Вони як дикуни радіють дитячій “нутеллі” та нашим смаколикам. Вони вважають, намародерену здобич у 4500 доларів гарною “винагородою” за ризик померти. А це всього лише українська родина збирала гроші щоб влітку поїхати на море з дітьми відпочити...
Ми дивуємось їхньому дикунству, хоча вони роками нас називали братським народом. Але між нами не просто різниця - ми не братськi народи - мiж нами прiрва... бо ми розуміємо і вміємо говорити російською, а для них немає різниці між “паляницею” та “полуницею” навіть на центральному зомбіТВ. Їм не зрозуміти нашого бажання жити вільними, мати право називати правду тим чим вона є. Їм не зрозуміти, що ми не хочемо бути "руськими", бо ми є українцями - навіть, якщо ми й розмовляємо російською. Їм не зродуміти, що в нас інша ментальність...

Їм простіше повірити в бойові наркотики та коронавіруси з таємних лабораторій, чи в те, що ми, прості мирні українці виходимо на вулиці окупованих міст та містечок з жовто-блакитними прапорами й не боїмося цих орків.
А ми не можемо зрозуміти, як вони, люди що звуть себе “великим русским народом” можуть бути такими... боятися війну називати війною, а правду - правдою. Ми не розуміємо, як можно хизуватися тим, що твоя країна погрожує світові ядерною зброєю і її не хвилює, що це кінцем для всіх...

Але ми все плекаємо надію, що не всі росіяни - жертви зомбі-пропаганди. Що вони ще мають людське й відкриють очі, ще до того, як ботоксний карлик пожене чергові тисячі людей на смерть заради свої схиблених амбіцій..."